Банкiвська система в Українi: погано, але не катастрофiчно!
12 марта 2009, 09:55
Загрузка ...Кабмiн i НБУ здатнi запустити кредитний мультиплiкатор… Маємо 190 млрд. грн. кредитiв фiзичних осiб, наданих пiд заставу житла… Уряд формує попит…
Постiйне скиглення та пророкування катастрофи, що супроводжує майже всi коментарi щодо економiчної ситуацiї в Українi, насправдi вiдображає не так складнiсть ситуацiї, як iнтелектуальну та професiйну нездатнiсть коментаторiв зрозумiти нинiшнi проблеми та шляхи їх розв’язання. Незважаючи на сукупнiсть факторiв, якi суттєво обмежують можливостi для протидiї кризовим явищам, про що я писав у статтях «Україна i глобальна криза: напередоднi iдеального шторму» та «Економiчна криза – що нам робити?», – ситуацiя в Українi в деяких аспектах значно краща, нiж та, що сьогоднi склалася в багатьох європейських країнах.
Нерозвиненiсть має переваги
Не секрет, що в основi глобальної економiчної кризи лежать нагромадженi протягом десятирiч проблеми у фiнансовому секторi. При цьому нерозвиненiсть цього сектора в Українi стає плюсом, тому що в цiй сферi насправдi в нас значно менше проблем, нiж багатьом здається. Аби всi вiдчули рiзницю мiж нами та низкою європейських країн, наведу такий приклад.
Британська The Daily Telegraph у серединi лютого оприлюднила ряд положень конфiденцiйної доповiдi Єврокомiсiї. З неї дiзнаємося, що банки Євросоюзу мають на своїх рахунках таку кiлькiсть знецiнених облiгацiй, що деякi держави ЄС опинилися на межi банкрутства. У пiдготовленому до засiдання мiнiстрiв фiнансiв країн ЄС документi вказувалося, що розмiр заборгованостi з так званих «токсичних» облiгацiй створює небезпеку системної кризи всiєї банкiвської системи Євросоюзу. Експерти Єврокомiсiї також дiйшли висновку, що в разi списання збиткiв за цими паперами їх сума може сягнути обсягiв, зiставлюваних з ВВП низки країн ЄС. Тож деякi держави Євросоюзу не можуть собi дозволити подальшу пiдтримку банкiв за рахунок держбюджетiв. Хоча в доповiдi й не називаються цi країни, проте видання наводить власний список, який охоплює Австрiю, Бельгiю, Великобританiю, Iрландiю, Люксембург, Нiдерланди, а також Швейцарiю, що не входить в ЄС. Частка ВВП, яка формується за рахунок фiнансового сектора, у всiх цих державах досить значна, тому на деякi з них справдi може чекати сумна доля Iсландiї, яка вже перетворилася на банкрута.
Так ось на вiдмiну вiд багатьох європейських країн, у яких тiльки проблемнi активи банкiв перевищують ВВП, в Українi весь кредитний портфель банкiв на кiнець сiчня 2009 року становить 722,6 млрд. грн., тобто лише 65–70% вiд ВВП. При цьому слiд зазначити, що забезпеченiсть цих банкiвських активiв об’єктивно значно краща, нiж у європейських країнах. Адже бiльшiсть цих активiв – кредити, якi давалась банками пiд заставу нерухомостi чи активної частини основних фондiв (обладнання, транспортних засобiв тощо). У той час як у Європi банки значну частину позик корпорацiям оформлювали через облiгацiї, тобто без забезпечення.
I з цього можна зробити висновок, що з двома основними проблемами в Українi, пов’язаними з банкiвським сектором, Кабiнет Мiнiстрiв та Нацiональний банк упоратися можуть. У межах спiльних дiй iз проведення грошово-кредитної полiтики як складника економiчної полiтики уряду Кабмiн i НБУ здатнi вiдновити спроможнiсть i готовнiсть банкiв кредитувати клiєнтiв i запустити так званий кредитний мультиплiкатор. Крiм того, вони можуть сприяти покращенню ситуацiї iз забезпеченням банкiв грошовою лiквiднiстю, зменшенням обсягiв прострочених та безнадiйних кредитiв i вiдповiдному полiпшенню фiнансової стабiльностi банкiв i вiдновленню довiри до них з боку фiзичних та юридичних осiб.
У рамках обговорення шляхiв розв’язання цих двох проблем банкiвського сектора хотiв би в межах однiєї статтi повернутися до ряду пропозицiй, якi я вже висловлював, зокрема й на сторiнках УНIАН.
Рефiнансування та правила поводження з ним
Спочатку нагадаю, з якими труднощами зiштовхнулись українськi банки. З одного боку, у них є зобов’язання щодо депозитiв перед українськими фiзичними та юридичними особами, а також фiнансовi зобов’язання (кредити та облiгацiйнi позики) перед iноземними переважно фiнансовими установами. З другого боку, у них є кредитнi портфелi, якi станом на кiнець сiчня 2009 року складаються з кредитiв юридичним особам – 436,77 млрд. грн. та фiзичним особам – 275,69 млрд. грн. Головна проблема банкiв у цiй ситуацiї полягає в тому, що свої зобов’язання вони мають виконувати вчасно, iнакше їх можуть оголосити банкрутами, а от рiзке падiння курсу гривнi до iноземних валют призвело до того, що бiльшiсть позичальникiв – як фiзичних так i юридичних осiб, особливо тих, що отримали кредити в iноземнiй валютi, – вчасно розраховуватися за своїми зобов’язанням не можуть. Ситуацiю ще складнiшою зробила панiка серед юридичних та фiзичних особi, якi вживають усiх заходiв, аби забрати свої грошi з українських банкiв та конвертувати їх у iноземну валюту.
У цих умовах варiант допомоги банкам – дороге рефiнансування на строк до одного року, – який обрав Нацiональний банк, вважати вдалим навряд чи можливо. Фактично центральний банк цими дiями заганяє комерцiйнi банки в глухий кут. З одного боку, комерцiйнi банки змушенi брати це дороге рефiнансування НБУ для того, щоб виконати свої зобов’язання перед українськими й iноземними кредиторами, з другого – вони не мають жодних можливостей якимось чином пом’якшити умови з уже виданих кредитiв, надiйнiсть яких у зв’язку з цим рiзко падає. Дарма що бiльшiсть позичальникiв, особливо фiзичнi особи, якi взяли кредити пiд заставу майна, намагаються будь-що виконувати свої зобов’язання. Але очевидно, що всi наявнi резерви цих позичальникiв тануть, i вже в найближчi мiсяцi, якщо не будуть здiйсненi превентивнi дiї з боку центрального банку та уряду, почнеться масове прострочення зобов’язань за цими кредитами, що, у свою чергу, зумовить неплатоспроможнiсть бiльшостi українських банкiв.
Менi здається, що, навiть ураховуючи всю складнiсть ситуацiї, вона не є безнадiйною. Тож хотiв би ще раз звернути увагу фахiвцiв центрального банку та урядовцiв до пропозицiї, яку я виклав у статтi «Що робити з iпотечними кредитами?», розмiщенiй в УНIАН ще в груднi 2008 року.
Враховуючи певний скептицизм, з яким я зiштовхнувся, презентуючи спiвробiтникам НБУ цю статтю, спробую дещо докладнiше зупинитися на механiзмi, який я пропоную для розв’язання проблеми кредитiв, отриманих пiд заставу житлової нерухомостi.
Нам необхiдно вирiшити три завдання одночасно: покращити ситуацiю iз забезпеченням банкiв грошовою лiквiднiстю, зменшити обсяг проблемних кредитiв, особливо тих, що були отриманi пiд заставу житла, та, вiдповiдно, полiпшити фiнансову стабiльностi банкiв i вiдновити довiру до них з боку фiзичних та юридичних осiб.
Для цього, на мiй погляд, Нацiональний банк має кардинально змiнити свою iдеологiю рефiнансування. Уряду й центральному банковi потрiбно виходити не з необхiдностi рефiнансування банкiв, а з того, що його потребують фiзичнi особи. Для цього центральний банк має надати комерцiйним банкам цiльове дешеве (не вище вiд 5–7% рiчних), довгострокове (до 10 рокiв) рефiнансування, а вони, у свою чергу, зобов’язанi видати на тi самi 10 рокiв кредити фiзичним особам з маржею не бiльш як 1,5–2%, з урахуванням усiх комiсiйних позичальникам, якi надали в заставу житлову нерухомiсть. Розмiр таких кредитiв має бути достатнiм для дворiчного платежу – як для оплати процентiв, так i виплати основної суми боргу. У цьому випадку такi кредити не зменшують реальну заборгованiсть позичальникiв, але й не є зашморгом, що лише вiдтягує оголошення ними своєї неплатоспроможностi. Якщо йдеться про кредити в iноземнiй валютi, то фiзичнi особи повиннi будуть тут же в банку її купити й погасити зобов’язання за кредитами за цi два роки. Нацiональний банк у межах такого рефiнансування має продати банкам безготiвкову iноземну валюту за своїм офiцiйним курсом, а банки за цим же курсом продати її вiдповiдних фiзичним особам. Для таких операцiй купiвлi-продажу iноземної валюти немає потреби в готiвковiй валютi.
За такому варiанта розв’язання проблеми протягом наступних, найтяжких для економiки країни, двох рокiв, фiзичнi особи – позичальники обслуговуватимуть лише цi свої зобов’язання у гривнях. Зрозумiло, що обсяг зобов’язань iстотно скоротиться, i вони будуть доступними для виконання позичальниками.
Для зменшення навантаження на золотовалютнi резерви та забезпечення цiльового використання коштiв цього рефiнансування НБУ має зобов’язати банки, котрi його отримають, здiйснити декiлька конкретних крокiв.
По-перше, вони мають запропонувати фiзичним особам – позичальникам укласти угоди, якi передбачатимуть зниження на цi два роки вiдсоткової ставки за кредитами в iноземнiй валютi до 10% рiчних, у гривнi – до 12% (незначна частина кредитiв пiд заставу нерухомостi була видана банками в гривнях) та розстрочення нинiшньої заборгованостi на строк до 20 рокiв.
По-друге, рефiнансування здiйснюватиметься через субкоррахунки банкiв у НБУ, кошти з яких можна буде використати лише в кореспонденцiї з операцiями, що проводитимуться в межах такого цiльового рефiнансування.
По-третє, усi банки, якi отримають цiльове рефiнансування заборгованостi фiзичних осiб, номiнованої в iноземнiй валютi, мають вiдкрити в Нацiональному банку коррахунки у валютах цих кредитiв. У цьому випадку вся придбана в центробанку iноземна валюта залишиться фактично в нього.
По-четверте, додатковим забезпеченням центрального банку з виданого банкам цiльового рефiнансування мають стати щомiсячнi платежi, якi тi отримуватимуть вiд фiзичних осiб.
По-п’яте, банки щомiсячно в межах своїх зобов’язань з цiльового рефiнансування мають повертати вiдповiдну суму центробанку через вiдкритi субкоррахунки.
По-шосте, усю iноземну валюту на коррахунках в НБУ банки мають використовувати лише для виконання своїх зобов’язань у iноземнiй валютi.
По-сьоме, банки, отримавши оплату за цими кредитами, мають весь вiдсотковий дохiд спрямувати на формування резервiв за кредитними операцiями (у зв’язку з чим уряд разом з НБУ мають пiдготувати змiни до законодавства, що дадуть змогу банкам це зробити, не потрапивши пiд оподаткування доходiв).
Крiм того, НБУ має спiльно з банками провести переговори з усiма iноземними кредиторами банкiв, аби тi надали вiдстрочку не менш як на 3–5 рокiв щодо зобов’язань, строк погашення за якими настає у 2009–2010 роках.
Порятунок на два роки
Яке ж навантаження на золотовалютнi резерви та якi позитиви отримає економiка країни при розв’язаннi проблеми кредитiв фiзичних осiб пiд заставу житлової нерухомостi саме таким чином?
За статистичними даними Нацiонального банку станом на кiнець сiчня 2009 року загальна сума кредитiв на нерухомiсть, наданих фiзичним особам, становила суму, еквiваленту 102,37 млрд. грн. Крiм того, загальний обсяг споживчих кредитiв на строк понад 5 рокiв сягнув 87,24 млрд. грн. Очевидно, що майже всi цi споживчi кредити насправдi були наданi фiзичним особам пiд заставу житлової нерухомостi. Отже, можемо вважати, що й цi кредити фiзичних осiб потребують рефiнансування на тих самих умовах.
Таким чином, маємо близько 190 млрд. грн. кредитiв фiзичних осiб, наданих пiд заставу житлової нерухомостi. За такого розрахунку центральному банку потрiбно одним траншем рефiнансувати три десятих вiд цiєї заборгованостi й потiм продати банкам на цю суму iноземну валюту. Тобто загальний обсяг проданої валюти (при курсi 7,7) становитиме 7,4 млрд. дол. (При наведеному вище алгоритмi кредити фiзичних осiб мають бути розстроченi не менше як на 20 рокiв, а процентна ставка за кредитами в iноземнiй валютi має бути не вище як 10%. Таким чином, фiзичнi особи одним траншем погашають заборгованiсть за два роки, тобто одну десяту вiд загального обсягу заборгованостi, плюс сплачують вiдсотки за два роки з розрахунку 10% рiчних, тобто двi десятих вiд загальної суми заборгованостi).
Наскiльки ця сума велика для Нацiонального банку? З одного боку, достатньо значна, хоча й не критична, з другого – центральний банк все рiвно бiльшу частину обсягiв цiєї iноземної валюти буде змушений продати тим самим комерцiйним банкам для виконання ними зобов’язань у iноземнiй валютi перед фiзичними та юридичними особами та, можливо, частково перед нерезидентами – у тому разi, якщо не вдасться домовиться з ними щодо вiдстрочення виконання зобов’язань.
Очевиднi ж позитиви такого методу розв’язання проблеми кредитiв фiзичних осiб – i про це я писав ранiше – такi.
По-перше, банки одержують номiнальнi доходи й не матимуть простроченої заборгованостi. По-друге, вони отримають можливiсть саме за рахунок цiєї валюти виконувати свої зобов’язання за iноземними валютними кредитами й за валютними депозитами. По-третє, не вiдбиратимуться житловi помешкання фiзичних осiб, тобто не провокуватиметься соцiальна напруга. По-четверте, держава нiчого не дарує цим позичальникам, а лише вiдсуває термiни виконання зобов’язань. По-п’яте, такий шлях не потребує додаткових витрат державного бюджету, що в наших умовах є досить суттєвим плюсом. По-шосте, уряд i центральний банк, реалiзувавши цей план, покажуть юридичним та фiзичним особам, що банки мають достатню лiквiднiсть i спроможнiсть виконувати свої зобов’язання, що формуватиме умови для вiдновлення довiри до банкiв з боку клiєнтiв.
Як вiдновити довiру банку до клiєнта
Отже, як бачимо, уряд спiльно з центральним банком можуть вiдновити кредитоспроможнiсть значної частини позичальникiв, полiпшивши таким чином лiквiднiсть та фiнансовий стан банкiв.
Ще однiєю проблемою банкiвського сектора є вiдновлення спроможностi та готовностi банкiв кредитувати клiєнтiв.
Вiдомо, що головною причиною майже повного паралiчу кредитування клiєнтiв з боку банкiв є недовiра до них. Банки не вiрять, що клiєнти зможуть потiм виконати свої зобов’язання i вчасно погасити отриманi кредити. Банки не вiрять, що в клiєнтiв будуть платоспроможнi покупцi на товари та послуги, якi тi вироблятимуть у тому числi завдяки отриманим кредитам. Тому просте накачування банкiв рефiнансуванням чи нарощування їхнiх статутних капiталiв нiчого не дасть. Якщо не вiдновити довiру до позичальникiв, то всi отриманi кошти банки так чи iнакше спрямовуватимуть на валютнi спекуляцiї.
У цьому контекстi хотiв би вкотре згадати «незлим» словом Нацiональний банк. Iдеологiя високих процентних ставок рефiнансування НБУ коректна в умовах надмiрного зростання економiки та iнфляцiї, що формується за рахунок ажiотажного платоспроможного попиту. Водночас в умовах економiчного спаду та iнфляцiї, яка є наслiдком вимушеного зростання витрат (наприклад, внаслiдок падiння курсу нацiональної валюти та зростання цiн на енергоносiї), високi ставки рефiнансування сприятимуть ще бiльшому спадовi економiчної активностi та зростанню так званої iнфляцiї витрат, у тому числi й у зв’язку з вiднесенням на витрати високих вiдсоткових ставок за кредитами. Тобто на сьогоднi керiвництво Нацбанку своїми дiями сприяє стагфляцiї – поєднанню спаду виробництва та зростання темпiв iнфляцiї.
Уряд формує попит
Отже, повертаючись до теми вiдновлення кредитування з боку банкiв, хотiлось би наголосити, що перше нагальне завдання – це формування платоспроможного попиту на товари й послуги, якi виготовлятимуть позичальники. Класичним платоспроможним покупцем вважається уряд. Саме вiн може продукувати платоспроможний попит. Зрозумiло, що можливостей в уряду не так багато, тому вiн має, по-перше, чiтко визначити тi сфери, якi приноситимуть найбiльшу користь з точки зору збiльшення обсягiв виробництва та зменшення непродуктивних затрат. Крiм того, важливо, аби платоспроможний попит уряду формував паралельно додатковий платоспроможний попит з боку iнших суб’єктiв економiки.
На мою думку, уряд в умовах обмежених можливостей має зосередитися на фiнансуваннi лише об’єктiв будiвництва, пов’язаних з проведенням Євро-2012, об’єктiв будiвництва загальнонацiонального значення, якi мають 70 i бiльше вiдсоткiв готовностi, та заходiв, спрямованих на енергозбереження в комунальному секторi (капiтальне оновлення систем тепло- та водопостачання, утеплення багатоквартирних будинкiв, установлення iндивiдуальних лiчильникiв на гарячу й холодну воду та колективних лiчильникiв – на тепло). Зрозумiло, що кошти уряду мають бути нацiленi на максимальне використання продукцiї українського виробництва.
При цьому фiнансування заходiв у комунальнiй сферi необхiдно здiйснювати, лише почавши кардинальну реформу вiдносин у цiй сферi. Потрiбно провести конкурси та передати в концесiю об’єкти водо-, тепло- та газопостачання. Серед головних умов конкурсу мають бути обсяги власних коштiв, якi концесiонер iнвестуватиме в реконструкцiю об’єктiв, переданих у користування, та строки, за якi вiн збирається це зробити. При цьому уряд та мiсцевi органи влади могли б стимулювати iнтерес до зазначених конкурсiв з боку iнвесторiв за допомогою гарантiй спiвфiнансування заходiв реконструкцiї таких об’єктiв.
Що ж до конкретного механiзму участi уряду у фiнансуваннi та спiвфiнансуваннi зазначених проектiв, то, на мiй погляд, вiн мiг бути такий.
Суб’єкти господарювання, якi виграли тендер на виконання робiт, що фiнансуються зокрема й за рахунок уряду та мiсцевих органiв влади, мають отримати вiд банкiв дешеве кредитування. Пiдтвердженням наявностi необхiдного забезпечення для кредиту мали б бути казначейськi зобов’язання уряду зi строком погашення в межах бюджетного року, якi передаватимуться банковi на умовах акредитиву, що розкриватиметься лише пiсля завершення та прийняття за актом замовником – урядом чи мiсцевими органами самоврядування – виконаних робiт. Банки в цьому випадку, у свою чергу, мають отримати дешеве цiльове рефiнансування НБУ.
Пiсля завершення робiт, що забезпечили формування грошових потокiв, з яких сплачуються податки, уряд розраховується з виконавцем робiт у певному спiввiдношеннi, наприклад 50 на 50, «живими» грошима та казначейськими зобов’язаннями уряду. Той, у свою чергу, таким самим чином розраховується з банком, а той – з центральним банком.
За такої схеми рефiнансування та кредитування формується ланцюг попиту на все необхiдне для виконання робiт, замовником яких є уряд. А це формує додану вартiсть, з якої сплачуються податки. Вiдомо, що в цiнi будь-якiй продукцiї, виробленiй у країнi, не менш як 50% – це рiзнi податки (на прибуток, ПДВ, на доходи фiзичних осiб, обов’язковi внески в соцiальнi фонди тощо).
Отже, уряд спiльно з центробанком, запустивши механiзм стимулювання платоспроможного попиту, формують систему кредитоспроможних позичальникiв, якi самi стають частиною системи платоспроможних суб’єктiв економiки.
Метки:закон, кредит, складЕсть что сказать?